«И сказал Владимир: Нехорошо, что мало городов около Киева». И стал ставить города по Десне, и по Остру, и по Трнубежу, и по Суле, и по Стугне. И стал набирать мужей лучших от словен, и от кривичей, и от чуди, и от вятичей и ими поселил города…».

Из «Повести временных лет»

Х век русской истории, и в частности время правления киевского князя Владимира Святого и вторая половина XI-первая четверть XII веков, представляется наиболее важным и интересным для понимания того, как крестилась Русь, образовалась русская государственность, на какой этнической почве она развивалась, что за люди стояли у ее начал и каково их значение для всей отечественной истории.

Руднев В.А. Слово о князе Владимире.- М: Сов. Россия, 1989.- 240с.

Глубокий след оставил в истории Руси киевский князь Владимир Святославич. Историки связывают с его именем объединение восточнославянских племен в единое государство, возвышение и расцвет Киевской Руси, укрепление ее международного авторитета, проведение важных социальных преобразований. Известен он и как Владимир Святой, «равноапостольный» и как инициатор крещения Руси.

В то же время это личность эпическая, былинная — Владимир Красное Солнышко, живший в легендарные героические времена русских богатырей Ильи Муромца, Добрыни Никитича, Алеши Поповича. Так каким же он был в действительности? На этот непростой вопрос и пытается дать ответ автор книги. Мы встретим описание религиозного реформатора, полководца, дипломата, который сумел в течение всего одного лишь десятилетия закончить объединение славянских племен и земель вокруг Киева. В предлагаемых очерках В.А.Руднев не ставит своей целью глубоко изучить исторические события, а лишь предпринимает попытку взглянуть на них по – новому, дать представление о становлении и развитии русской государственности.

Костомаров Н.И. Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей: В 4 т. Т. 1.- М.: ТЕРРА, 1997.- С.46-77.

«История России в жизнеописаниях ее главнейших деятелей» — классический труд одного из основоположников русской исторической мысли, Н.И.Костомарова (1817—1885). Неординарный для традиционной науки ХIХ века отбор сюжетов, своеобразная политическая концепция сделали «Историю…» значительным общественным событием своего времени. Благодаря выдающемуся литературному таланту и стремлению быть исключительно внимательным к характерным деталям эпохи знаменитому историку, этнографу, писателю удалось создать и живописно изобразить целую галерею русских исторических деятелей.

Вот как он пишет о князе Владимире: » Будучи 13 лет от роду, он принялся за занятия, которые по тогдашним понятиям были приличны княжескому званию – войною и охотой. К сожалению, жизнь его нам мало известна в подробностях, и летописи, сообщающие его историю, передают немало таких черт, в достоверности которых можно скорее сомневаться, чем принимать их на веру. Откидывая в сторону все, что может подвергаться сомнению, мы ограничимся короткими сведениями, которые, при всей своей скудости, все-таки достаточно показывают чрезвычайную важность значения Владимира в русской истории» — пишет автор книги.

Карпов А.Ю. Владимир Святой.- М.: Молодая гвардия.- ЖЗЛ.- 1997.- 446с.

Книга посвящена великому киевскому князю Владимиру Святославичу, Крестителю Руси. Владимир Святой, Владимир Великий, Владимир Красное Солнышко – сами прозвища говорят об отношении потомков к своему великому предку. Мы многим обязаны этому человеку и велик совершенный им подвиг. И познание нашего прошлого необходимо, потому что оно по-прежнему влияет на наше настоящее. Но каким был князь Владимир в жизни? Как произошло превращение язычника и братоубийцы, гонителя христианства и законопреступника в просветителя Отечества, великого государственного мужа, человека высочайшего духовного подвига? Чем крупнее личность и чем громче имя – тем больше легенд возникает вокруг. Издание представляет собой попытку воссоздать подлинную биографию князя на основе скрупулезного изучения сохранившихся древнерусских источников: древних летописей, надписей на монетах князя Владимира, печатей сыновей Владимира, остатков древних зданий Владимировой поры.

Орлов А.С. Владимир Мономах.- М.: Академия Наук СССР, 1946.- 191с.

Вниманию читателей представлена монография известного историка древнерусской литературы А.С. Орлова, посвященная исследованию жизни и деятельности киевского князя Владимира Мономаха. Несмотря на прошедшие семьдесят с лишним лет с момента издания, книга до сих пор представляет интерес — не только как классический образец научной биографии (в середине 40-х гг. ХХ в еще не знали такого термина – «персональная история»), но и скрупулезного анализа сочинений самого Мономаха. Подробно дается изложение материала летописных данных по биографии Владимира Мономаха, легенды, связанные с его жизнью, комментарий по Поучению Мономаха. Вот некоторые самые важные моменты из Поучения: «страх имейте божий в сердце; человек никогда не должен совращаться с правого пути; тремя добрыми делами побеждается дьявол – покаяние, слезами, милостыней; пуще всего не имейте гордости в сердце». Историко-хронологический комментарий, данный А.С. Орловым в качестве приложения к изданию, в целом ряде случаев оказывается качественнее последующих.

Электронная версия монографии имеется в отделе автоматизации Национальной библиотеки им. Чавайна. Она позволяет ознакомиться не только с содержанием, но и с внешним видом книги, перелистать ее страницы, рассмотреть подробно пометки и иллюстрации, создавая иллюзию общения с реальным изданием.

Святая Ольга – Владимир Святой: Сборник/ Сост. Лисовой Н. Н., Поспелов М.Б.- М.: Новатор, 1996.- 400с.

Книга посвящена жизни и деяниям основателей российской державности, великих религиозно – государственных реформаторов Руси – княгини Ольги и ее внука князя Владимира. Их трудами из конгломерата враждующих разноязыких языческих племен, «суверенитетов» сплотилась и укрепилась на Восточно-Европейской равнине великая Русская держава – ядро и прообраз будущей Православной империи. В состав вошли подлинные источники – летописи, жития, былины, свидетельства иноземцев.

Нас интересует в данном сборнике личность князя Владимира. Хотелось бы обратиться к произведению Митрополита Санкт – Петербургского и Ладожского Иоанна » Вы же род избран!». Интересно описание крещения самого Владимира: «Ожидавший в Корсуни прибытия невесты Владимир внезапно заболел глазной болезнью, завершившейся полной слепотой. Прибывшая Анна в который раз потребовала его крещения, без чего не могло быть речи о браке. Князь согласился, и в момент совершения Таинства в купели – прозрел. Излечение телесное сопровождалось и благодатной душевной переменой, плоды которого не замедлили сказаться». Митрополит считает, что в изучении истории периода Владимира одно остается неизменным – «в условиях крайне неблагоприятных для Церкви, в среде народа дикого и не расположенного к обращению, в стране, враждебной православной Византийской империи, произошло событие, необъяснимое естественным ходом вещей – Крещение Руси.

Всякая биография есть всего лишь гипотеза. Тем более, если это относится к биографиям людей, живших тысячу лет назад. Нужно отдавать себе отчет в том, что изображенный на страницах книг эти герои могут оказаться весьма далекими от настоящих, действительная жизнь которых столь мало известна нам. Но может, данная подборка поможет кому-то в познании нашего прошлого – не столь отдаленного от настоящего и по-прежнему влияющего на него?

Крещение Руси — событие, которое изменило ход истории в нашей стране. С принятием христианства, которое состоялось благодаря личной воле равноапостольного князя Владимира, началась новая славная история Руси — уже как православного государства.

Крещение Руси — дата

Историческая наука приводит разные даты Крещения Руси. В одних источниках это 988 год, в других — 990 или 991 годы.

Сейчас дата празднование Крещения Руси совпадает с днем памяти равноапостольного князя Владимира — 28 июля по новому стилю. В этот день мы отмечаем провозглашение христианства в качестве государственной религии на Руси.

Крещение Руси — история

Сам термин «Крещение Руси» встречается уже в «Повести временных лет», самой древней из дошедших до нас летописей. Она была написана в начале XII века.

После крещения князь Владимир вернулся в Киев и привез с собой из заморских земель православных священников. Первыми они крестили в новую веру сыновей Владимира Святославича, потом бояр. Сейчас источник, где их крестили, называется Крещатиком.

Великий князь начал активно бороться с язычеством. По его приказу рубили идолов, которых он сам еще недавно установил в столице Руси. Капище в центре Киева представляло собой композицию из статуй шести главных богов славянского языческого пантеона: Перуна, Хорса, Даждьбога, Стрибога, Семаргла и Мокоши. Как говорит предание, фигуру Перуна привязали к конскому хвосту и сбросили в реку Днепр.

По инициативе князя-христианина священнослужители рассказывали народу о Христе и Евангелии. Итогом проповеди стал приказ Владимира Святославича всем гражданам явиться в Киев, на берег Днепра, чтобы принять святое крещение. Это событие стало первым в череде массовых крещений на Руси.

Далее крестился Новгород. Затем последовали Ростов, Суздаль, Муром, Полоцк, Владимир Волынский, Смоленск, Псков, Луцк и другие города. Принятие новой, единой, веры стало серьезным толчком к объединению русских земель.

Икона Крещения Руси

Крещение Руси: икона праздника

Уже с XVI века русские иконописцы начали изображать сюжет Крещения Руси на фресках и иконах. Вероятно, такие изображения появлялись и раньше, но, к примеру, одно из первых, до нас дошедших, это фрагмент житийной иконы равноапостольного князя Владимира из Вологодской церкви Рождества Богоматери. На этой иконе мы видим клейма со сценами отправления послов для выбора веры, Крещения и прозрения самого Владимира и другие.

В том же XVI веке, а точнее — в середине столетия — в монументальной живописи стали появляться циклы жития равноапостольного князя Владимира с изображениями основных событий Крещения Руси. Одни из самых ранних — в украшениях кремлевских построек эпохи царя Иоанна IV Васильевича (Грозного). А еще — на росписях Золотой палаты и в Архангельском соборе в Кремле.

Сюжеты Крещения Руси появляются также в 1674 году в монументальных циклах второй половины XVII столетия в приделе равноапостольного князя Владимира в Успенском соборе в Ярославле.

Интересная находка историков — резные фигуры равноапостольных Константина и Владимира второй половины XVII века из Ярославской церкви святителя Власия.

Самый первый храм, посвященный событию, это, скорее всего храма-памятник в Херсонесе. Решение о его постройке было принято в 1825 году, когда император Александр I посетил с официальным визитом в Севастополь. Собор во имя святого Владимира вырос на центральном холме Севастополя, освятили его в рамках празднования 900-летия Крещения Руси в 1888 году.

Десятинная церковь — церковь Успения Пресвятой Богородицы в Киеве

Десятинную церковь в Киеве построили по указу святого равноапостольного князя Владимира. «Повесть временных лет» пишет: «Лето 6497 (989 г.) помысли создати церковь Пресвятыя Богородицы, и послав, преведе мастеры от Грек. И наченшю же созидати, и яко сконча, украси иконами».

Выходцы из Византии строили церковь 7 лет. В 996-м году ее освятили в честь Божией Матери. Великий князь определил на содержание храма десятую часть своих доходов, поэтому церковь получила название Десятинной.

В храм перенесли мощи великой княгини Ольги, бабушки князя Владимира Святославича. Здесь же позже святой Владимир похоронил свою жену Анну.

В 1240 году монголы под предводительством Батыя разрушили Киев. От Десятинного храма остались южный придел и кусок стены. Развалины простояли нетронутыми четыре века, и лишь в 1636-м году митрополит Петр Могила решил «Десятинную церковь Пресвятой Девы, находящуюся у ворот киевских, выкопать из мрака и открыть дневному свету». В храме возобновились богослужения.

Именно митрополит Петр Могила обнаружил среди развалин два саркофага, а в них — останки двух людей. В течение нескольких столетий они почитались как принадлежавшие князю Владимиру и княгине Анне, сейчас же полностью утрачены.

В 1828 на месте первой Десятинной церкви начали возводить новую, по проекту архитектора Василия Стасова. Построили храм за 14 лет, но простоять ему было суждено недолго. В 1936-ом здание разобрали на кирпичи. В 1938—39 годах научная группа Института истории материальной культуры АН СССР провела раскопки и нашла фрагменты фрескового и мозаичного украшения древнего храма, каменные гробницы и остатки фундамента. Современные археологи продолжают раскопки на месте Десятинной церкви.

Владимир Красное Солнышко

Владимир Красное Солнышко — именно так, по преданию, называли в народе святого равноапостольного князя Владимира. Как считают исследователи, этот былинный образ — скорее, собирательный, то есть его нельзя в полной мере отнести ни к одной исторической персоне.

В былинах Владимир Красное Солнышко — это глава всех богатырей, но при этом сам не богатырь. Возможно, великий князь, или же вовсе мифический персонаж — Дажьбог, бог солнца у славян-язычников.

Кроме былин, мы встречаем упоминания о Владимире Красном Солнышке в так называемой Голубиной книге (восточно-славянский народный духовный стих конца XV — начала XVI века). Там его зовут Володарь, Володимер, Володимир Сыславич, Володумор.

Смерть и мощи святого равноапостольного Владимира

Великий князь Владимир скончался после болезни 15 июля 1015 года (28 июля по новому стилю). Его похоронили в основанной им Десятинной церкви Успения Пресвятой Богородицы в Киеве. Саркофаги Владимира и его супруги Анны были изготовлены из мрамора и стояли в центре храма.

В 1240 году Десятинная церковь была разрушена монголами. В 1632—36 годах в Киеве начали разбирать руины древнего храма и обнаружили мраморные гробницы. Мощи святого равноапостольного Владимира и его жены извлекли и вновь похоронили. Спустя два столетия, в 1826 году, исследователи снова вскрыли могилы и раздали мощи в киевские и московские храмы. Сейчас останки супругов утрачены, и современные исследователи и вовсе сомневаются, что в XVII веке среди руин нашли саркофаги именно Владимира и Анны.

Прославление князя Владимира в лике святых

Точная дата канонизации святого равноапостольного Владимира ученым не известна. Некоторые исследователи предполагают, что почитать Владимира Святославича как святого начали вместе с его сыновьями — святыми Борисом и Глебом. Другие специалисты считают, что житийные рассказы об обращении Владимира в христианство появились сразу после его смерти. Как бы то ни было, к середине XII века он еще не был официально канонизирован.

Но уже XIV веке все Прологи и богослужебные книги упоминают о дне памяти святого равноапостольного Владимира — 15 июля (28 июля по новому стилю). Скорее всего, канонизация состоялась во второй половине XIII века.

Ключевым событием в развитии церковного почитания святого Владимира стали торжества по случаю 900-летия Крещения Руси в 1888 году. Тогда же были построены несколько Князь-Владимирских храмов, например, Владимирский собор в Киеве.

В конце ХI века стали необратимыми центробежные процессы в Киевской Руси и ускорилось формирование локальных политических центров. В северо-восточной Руси таким центром стало Владимиро-Суздальское княжество. В 1097 году Любечский съезд князей признал это княжество вотчиной Владимира Мономаха, последнего князя, объединившего под своей властью всю Русь. Наследники Мономаха Юрий Долгорукий и Андрей Боголюбский также боролись за великое княжение, но обладание Киевом уже не было для них первостепенной задачей. Сын Юрия Долгорукого и приемник Андрея Боголюбского Всеволод Большое Гнездо, стал титуловаться великим князем владимиро-суздальским. Это означало, что в глазах князей северо-восточной Руси великое княжение уже не было связано исключительно с Киевом.

Монгольское нашествие нанесло серьезный удар по всей Руси, в том числе по Владимиро-Суздальскому княжеству. Однако в 1243 году князь Ярослав Всеволодович добился в Орде ярлыка на своё княжество. Со временем Владимиро-Суздальское княжество пришло в упадок, но именно оно стало колыбелью Московского государства.

Имя князя

Годы княжения

Основные деяния

Владимир Мономах

(сын Всеволода Ярославовича)

(с 1113 г. вел. кн. Киевский)

Съезд князей в Любече (1097 г.) — закрепление за Владимиром и его потомками Ростово-Суздальских земель. Основание Владимира на Клязьме (1108 г.). Массовое переселение в Ростово-Суздальское кня­жество жителей из Черниговского и Переяславского княжеств

Юрий Долгорукий

(сын Владимира Всеволодовича Мономаха)

(с 1155 г. вел. кн. Киевский)

Перенос столицы княжества из Ростова в Суздаль (1125 г). Основание Москвы (1147 г.). Расширение территории княжества. Борьба за киевское княжение

Андрей Боголюбский

(сын Юрия Владимировича Долгорукого)

Перенос столицы княжества из Суздаля во Влади­мир на Клязьме, строительство княжеского замка в Боголюбове. Захват и разорение Киева (1169 г.)

Всеволод Большое Гнездо

(сын Юрия Владимировича Долгорукого)

Первый из князей северо-восточной Руси принял титул великого князя Владимиро-Суздальского, отказ от борьбы за киевское княжение. Наивысший рас­цвет Владимиро-Суздальского княжества

Юрий

Всеволодович

(сын Всеволода Большое Гнездо)

1212-1216 и

Междоусобицы Константина и Юрия Всеволодови­чей, битва на реке Липице (1216 г.). Основание Нижнего Новгорода (1221 г.). Татаро-монгольское нашествие: взятие и сожжение Владимира Батыем, битва на реке Сити (1238 г.)

Ярослав Всеволодович

(сын Всеволода Большое Гнездо)

Установление татаро-монгольского ига, получение в Орде ярлыка на великое княжение (1243 г.)

Андрей Ярославич

(сын Ярослава Всеволодовича)

Создание антиордынского союза с кн. Даниилом Романовичем (Галицко-Волынским), разорение Вла-димиро-Суздальской земли Неврюевой ратью (1252 г.)

Александр Невский

(сын Ярослава Всеволодовича)

(с 1236 г. кн. Новго­родский, с 1249 г. вел. кн. Киевский)

Татарская перепись населения (1257 г.), создание на Руси баскаческой организации. Восстания против ордынского ига в Ростове, Суздале, Владимире, Ярославле (все подавлены)

Володимир Святославович — князь, який змінив історію України-Русі

Давньоруський князь Володимир Святославович (948-1015 рр.), хрещений Василем, в билинах іменований Красним Сонечком, увійшов в українську історію під ім’ям Святий або Великий. За свої колосальні заслуги перед православною церквою цей неординарний правитель, народжений язичником, після своєї смерті був канонізований . В історії всіх східнослов’янських народів важко знайти більш значущу особистість, ніж великий князь Володимир, який своєю залізною волею зумів перетворити величезну територію в могутню країну, а розрізнені напівдикі слов’янські, тюркські і угро-фінські племена — в єдину політичну спільність.

Отже, чому слід вважати князя Володимира Святославовича героєм України?

1. Князь Володимир дійсно за походженням був українцем. Він був першим з Рюриковичів, в чиїх жилах текла кров племені полян. Його мати, ключниця Малуша, походила з київської знаті, а дядько Добриня був київським боярином. Всі колишні князі мали скандинавське походження (Аскольд, Олег, Ігор, Святослав), а брати Володимира Ярополк і Олег по материнській лінії були угорцями. Тому виходить, що першим українцем на давньоруському троні став якраз князь Володимир.

2. Незважаючи на те, що Володимир прийшов завойовувати престол з Великого Новгорода, він зробив Київ своєю столицею. І саме в роки його правління Київ став вважатися справжнім стольним градом. За часів Володимира місто стало більше в кілька разів, в ньому в багато разів збільшилася кількість жителів і приїжджих з інших країн і земель.

3. Саме князь Володимир приєднав до Київської Русі сучасні західноукраїнські землі — Волинь і Галичину. Збудоване ним місто Володимир-Волинський — один з численних пам’ятників могутності давньоруського князя.

4. Князь Володимир став першим, хто всерйоз задумався про зміцнення східного кордону своєї держави, почавши будувати на границі зі степом складну систему оборонних споруд, що отримала назву Змієві вали. Він запросив в межі своєї держави кочове плем’я чорних клобуків, яке взяло на себе обов’язки охорони південних рубежів Русі.

5. Володимир Святославович створив на Русі справжню централізовану феодальну державу, роздавши своїм дружинникам землі в різних кінцях країни. Саме з них почався процес зародження дворянського військового стану, який на багато сотень років став опорою для державної влади.

6. Князь Володимир до того ж провів і грошову реформу, почавши карбувати власну монету — златники і срібники. Таким чином, Русь все більше ставала незалежною, в тому числі і у фінансовій сфері, від сусідніх могутніх держав.

7. І, нарешті, саме Володимир вибрав своїм (а також державним) гербом відомий всім тризуб, який зображений на його монетах. Сучасний герб незалежної України ідентичний володимировому.

Головний подвиг князя Володимира Святославовича.

Без сумніву, головним подвигом князя Володимира стало прийняття християнства з подальшим хрещенням всієї Русі. Ця доленосна подія не тільки визначила подальшу історію нашої країни, а й означала цивілізаційний вибір, який був зроблений на користь європейської, західної культури. Русь до Володимира і після нього — це, по суті, дві різні країни. Прийнявши під свою руку державу, що вважалася варварської як на Сході, так і на Заході, київський князь передав своїм синам найбільшу християнську країну Європи. Однак для цього давньоруському монарху довелося пройти довгий і непростий шлях.

Володимир вважався незаконним сином князя Святослава, його матір’ю була ключниця Малуша, яка жила при княжому дворі. У 969 році батько перед виходом у черговий болгарський похід розділив землі між синами: старшому, Ярополку, залишив Київ, молодшому, Олегу, — древлянську столицю Овруч. Неправонародженому Володимиру дістався далекий Новгород, куди він і відправився разом з матір’ю і рідним дядьком Добринею. Князь Святослав з останнього походу вже не повернувся, і країна залишилася в розпорядженні трьох братів. Якийсь час вони жили мирно, але у 975 році Ярополк київський посварився з молодшим братом Олегом. Через два роки між ними почалася справжня війна, в ході якої овруцький князь при загадкових обставинах загинув. Ярополк захопив його землі, а коли Володимир, злякавшись перспективи бути вбитим, втік за море, то і Новгородська земля перейшла в підпорядкування старшому братові. Таким чином, Ярополк став одноосібним правителем Русі.

Через п’ять років Володимир повернувся з великим варязьким військом і, вступивши в Новгород, сказав посадникам Ярополка: «Ідіть до брата мого і скажіть йому: «Володимир іде на тебе, готуйся з ним битися». Після цього Володимир обложив Київ і, виманивши Ярополка на переговори, підло вбив його. З тих пір став Володимир одноосібно княжити в усій Русі.

Після смерті християнина Ярополка його брат-язичник наказав встановити на пагорбі біля княжого терема ідола Перуна зі срібною головою і золотими вусами, ідолів Хорса, Даждьбога, Стрибога, Симаргла і Мокоші. Жителі міста ходили туди поклонятися цим богам, приносили їм жертви. Відвоювавши у поляків волинські і галицькі землі, київський князь наказав руйнувати зведені там християнські храми і створювати на їх місці язичницькі капища. Володимир продовжував жити життям язичника: у нього було п’ять офіційних дружин (серед них вдова Ярополка) і 800 наложниць (300 — у Вишгороді, 300 — в Бєлгороді і 200 — в селі Берестові).

У 986 році князь несподівано для всіх раптом зацікавився іншими релігіями: він запросив до свого палацу проповідників християнства, мусульманства і іудаїзму. Поговоривши з останніми, він наказав вигнати їх, а грек-християнин зумів його по-справжньому зацікавити. Він показав Володимиру картину Страшного суду, де зліва були зображені грішники, які з плачем йдуть прямо в пекло, а праворуч — праведники, які радісно прямують до раю. «Добре тим, хто праворуч, і погано тим, хто зліва», — сказав з сумом київський князь. «Якщо хочеш з праведними справа стати, то хрестися», — відповів священик. Але Володимир поки не готовий був прийняти рішення, сказавши тільки: «Почекаю ще трохи».

На наступний рік послав князь своїх людей до німців, волзьких болгар, хозарів і греків подивитися на їхні храми і релігійні церемонії. Повернувшись додому, вони розповіли Володимиру про побачене, при цьому розкритикували всі вірування, а захоплювалися лише візантійським християнством: «Не можемо ми забути краси тієї, бо кожна людина, якщо скуштує солодкого, не візьме потім гіркого: так і ми не можемо вже тут перебувати в язичництві». І бояри стали радити Володимиру прийняти нову віру: «Якби поганий був закон грецький, то не прийняла б його бабця твоя, Ольга, а була вона наймудріша з усіх людей».

Володимир вже всерйоз задумався про хрещення, але через війну з візантійцями змушений був відкласти цю важливу справу. Осаджуючи грецьку колонію в Криму місто Корсунь (Херсонес), князь дав обітницю, що прийме християнство, якщо зуміє взяти цю фортецю. Коли ж за допомогою перебіжчика він захопив Корсунь, то зажадав від візантійських імператорів Василя і Костянтина віддати йому в дружини їхню сестру Анну. І ті відповідали йому: «Не пристало християнам видавати жінок за язичників: якщо похрестишся, то і її отримаєш, і Царство небесне». Володимир же сказав, що і сам давно вже готовий до хрещення. Перед обрядом хрещення російський князь раптом почав швидко сліпнути і лише в церкві під час церемонії він позбувся цієї недуги. Все, що відбулося, забобонний Володимир сприйняв як знамення, що підтверджувало правильність його вибору.

Охрестившись в храмі древнього Херсонеса, повернувся київський князь в свою столицю разом з молодою жінкою, священиками і дружиною (його воїни слідом за ватажком також прийняли християнську віру). У Києві Володимир насамперед велів скинути ідолів, порубати їх і спалити. Головного ж з них, Перуна, було наказано прив’язати коневі до хвоста і волочити до Дніпра, а потім кинути у воду. А до здивованих городян князь в звичному для себе стилі звернувся з неприхованою загрозою: «Якщо не прийде хтось завтра на річку, будь то багатий чи бідний, чи жебрак, чи раб, то буде мені ворог!». На наступний ранок тисячі киян прийшли до Дніпра, і там християнські священики хрестили їх. З цього і почалося довге і криваве хрещення Русі, яке вогнем і мечем проводилося протягом наступних двохсот років. В ході кривавого насадження християнства загинули тисячі русичів, які не бажали відмовлятися від віри предків.

Десятки тисяч змушені були тікати з насиджених земель, вирушаючи в дрімучі північні і північно-східні ліси — подалі від місіонерів Володимира. У Новгороді ж проти християн було піднято дуже велике повстання, жорстоко придушене дядьком київського князя Добринею.

Прийнявши хрещення, князь Володимир став іншою людиною: тепер він більше став турбуватися про створення, ніж про руйнування. Сказав він якось: «Недобре, що мало міст біля Києва!», і міста почали будуватися і активно заселятися. За наказом князя на десяту частину його капіталів була зведена в столиці церква Пресвятої Богородиці, названа Десятинною. Щедрістю своєю бажав Володимир перевершити біблійного царя Соломона, щонеділі закочуючи «бенкет на весь світ». Столи виставлялися просто на вулиці, де кожен бажаючий міг покуштувати княжих частувань, а дружинники Володимира на знак особливої до них поваги їли з срібного посуду. По Києву їздили вози, наповнені м’ясом, рибою, хлібом, медом і будь-якої іншої їжею, і візники кричали: «Чи немає де хворого й бідного, який не може сам йти до князя на двір?». У свій час Володимир навіть хотів відмовитися від смертної кари в країні, кажучи: «Боюся гріха!».

У 1115 році, коли княжий син Ярослав, який правив у Новгороді, відмовився надіслати батькові належну данину, Володимир став збирати похід проти нього, але раптово захворів і незабаром помер. Інший його син, Святополк, намагався приховати факт смерті князя, але довго зберігати таємницю не вдалося. Дізнавшись про смерть свого покровителя, гірко плакали кияни, а мармурова труна з тілом хрестителя Русі була ними поставлена в Десятинній церкві, де і перебувала аж до монгольської навали.

Біографія князя Володимира.

947 р. — приблизна дата народження майбутнього князя Володимира Святославовича.

969 р. — двадцятирічного княжича Святослав відправляє правити від його імені в Новгород. Новгородці охоче приймають молодого спадкоємця престолу, згідно з однією з версій, вони самі покликали його управляти власним містом.

972-980 рр. — Володимир веде міжусобну боротьбу з братом Ярополком, у якій перемагає. Однак перед тим йому довелося на кілька років залишити батьківщину, виїхавши до Скандинавії, де він набрав велике військо.

981 р. — Володимир підкорює червенські міста (Галичину).

981-982 рр. — Володимир як Великий князь Київський підкорює племена в’ятичів.

983 р. — здійснює похід на литовське плем’я ятвягів.

984 р. — здійснює похід на радимичів.

987, 994, 997 рр. — здійснює походи проти волзьких булгар.

987 р. — допомагає візантійському імператору Василя ІІ в його боротьбі з самозванцем Вардой Фокой.

988 р. — йде походом на Крим і захоплює Херсонес (Корсунь). Там же приймає хрещення.

992-1015 рр. — постійно воює з племенем печенігів, які здійснюють регулярні набіги на Русь.

1015 р. — помирає в місті Києві.

Цікаві факти про князя Володимира.

  • Свою дружину, полоцьку княжну Рогнеду (? — бл. 1000), князь Володимир захопив силою під час війни з її батьком. Самого полоцького князя Рогволода і його синів він наказав убити на очах у Рогнеди. Конфлікт виник через відмову княжни вийти заміж за сина рабині, оскільки Володимир був неправонародженим. Все життя Рогнеда зберігала ненависть до свого чоловіка.
  • Одного разу вночі вона підійшла до Володимира, що спав, і хотіла вдарити його мечем. Однак князь прокинувся і перехопив її руку. Розлючений, він наказав Рогнеді готуватися до смерті. На наступний день Володимир прийшов до дружини, але дорогу йому перегородив озброєний мечем маленький син Рогнеди Ізяслав. Він сказав князю: «Батьку, ти тут не один!». А Рогнеда сказала: «Хоч ти і вб’єш мене, але за мене є кому помститися». Володимир відступив і потім вирішив відпустити Рогнеду в батьківську вотчину, в Полоцьк, де вона довгий час князювала разом із сином.

    Убивши ж князя Ярополка і заволодівши Києвом, Володимир зробив своєю дружиною вдову свого брата, прекрасну грекиню. Син покійного, Святополк (згодом відомий як Окаянний), був усиновлений Володимиром;

  • як уже було сказано, Володимир Святославович, прозваний в билинах Красним Сонечком, дуже часто влаштовував великі бенкети в Києві прямо на княжому дворі. Туди запрошувалися дружинники, родовиті бояри, а часто і прості кияни. За часів Володимира великі свята в столиці стали частим явищем: їх влаштовували на честь військових перемог, нових християнських свят і з багатьох інших приводів.
  • Найбільшу честь під час таких урочистостей Володимир віддавав своїм воїнам. Вони сиділи біля князя, за їхнє здоров’я завжди були перші тости. Одного разу дружинники почали нарікати на свого князя, кажучи: «Яке ж гірке наше життя, їмо ми у нашого князя дерев’яними ложками, а не срібними». Тоді Володимир наказав негайно виготовити срібні ложки для всього війська, кажучи: «Сріблом і золотом не знайду дружини, а з дружиною знайду і срібло, і золото, як знайшли його дід мій і батько»;

  • після прийняття християнства князь Володимир помітно змінився. Літопис відзначає, що його характер значно пом’якшав. Як релігійна людина, князь багато часу проводив в молитвах і в спілкуванні з духовними особами. Одного разу прийшли до Володимира єпископи і сказали йому: «Розбійники примножилися, чому не караєш їх?». На що князь, який сприймав християнство як релігію милосердя, відповів: «Боюся гріха». Тоді християнські єпископи йому пояснили: «Ти поставлений Богом на покарання злим, а добрим на помилування; ти повинен карати розбійника, але тільки розібравши справу».
  • Послухав їх Володимир і заборонив по всій країні брати виру, тобто грошову компенсацію за вбивство. А після того, як кількість розбоїв зменшилася, хитрі єпископи знову звернулися до князя: «Рать наша сильна тепер, якщо повернеться вира, то нехай піде на зброю і на коней». Володимир сказав їм: «Нехай буде так», і знову повернулися на Русь традиційні давньослов’янські закони, коли вбивство найчастіше каралося просто штрафом;

  • згідно з іншою легендою, у 992 році, коли печеніги знову напали на Русь, війська Володимира вийшли їм назустріч. Сталося так, що російські воїни стояли на одному березі річки, печеніги — на іншому, і ніхто не поспішав перейти річку. Зрештою печенізький хан запропонував вирішити справу єдиноборством: якщо переможе руський боєць — укладуть мир на три роки, а якщо печеніг — будуть три роки воювати. Того разу богатир з київської дружини здолав печеніга, і кочівники утікли. Радість Володимира була настільки велика, що він наказав закласти на цьому місці місто і назвав його Переяславом (бо руський воїн перейняв славу у печенізького).
  • Історична пам’ять про князя Володимира.

    Володимир Великий був канонізований Російською православною церквою. На його честь названі сотні храмів і монастирів.

    На честь київського князя названі міста Володимир-Волинський і Володимир (нині обласний центр Російської Федерації).

    Іменем Володимира названі вулиці в Києві, Львові, Рівному та Дніпропетровську.

    Зображення князя Володимира поміщено на українських купюрах номіналом одна гривня.

    На честь князя Володимира були випущені численні поштові марки (в УНР, СРСР, Україні, РФ).

    У 1782 і 1957 рр. були засновані ордени на честь князя Володимира.

    Князь Володимир став героєм численних художніх творів, фільмів і навіть мультфільмів.

    Князь Володимир в соціальних мережах.

    В «Однокласниках» знайдено 12 тематичних груп.

    У «Вконтакте» знайдено 2 групи.

    В Youtube за запитом «князь Володимир» — 5290 результатів.

    Як часто користувачі Яндекса з України шукають інформацію про Володимира Святославовича?

    Для аналізу популярності запиту «князь Володимир» використовується сервіс пошукової системи Яндекс wordstat.yandex, виходячи з якого, можна зробити висновок: за станом на 25 квітня 2016 року кількість запитів за місяць склала 2 432, що видно на скріні.

    За період з кінця 2014 р найбільшу кількість запитів «князь Володимир» зареєстровано в листопаді 2016 р. — 5 473 запита за місяць.

    [ad01]

    Рубрики: Разное

    Добавить комментарий

    Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *