Могилы святых всегда были важны для истинно верующих людей. В христианстве святые могилы всегда играли особую роль, ведь именно вокруг них издавна возникали церкви. Считается, что благодать Господа передается через останки святого, поэтому могилы святых всегда были объектом притяжения и поклонения. Многие христиане полагают, что и земля с могилы святого обладает чудодейственной силой, хотя церковь и не признает этого.

Большая часть святых мест христианской веры возникала вокруг таких захоронений. Могила Святого Петра, апостола Христа, стала местом, на котором был сооружен собор Святого Петра – религиозный центр Римско-католической церкви. Подобные священные храмы есть в разных городах мира: например, собор Святого Иакова в Иерусалиме и церковь Святого Николая в Демре (Мира) и многие другие.

Для православных особое значение имеют Свято-Троицкий Серафимо-Дивеевский монастырь, в котором находится могила Серафима Саровского, а также Троице-Сергиева Лавра, где упокоился святой Сергий Радонежский.

В наши дни мощи святых принято эксгумировать из могил и доставлять в храмы, где они пребывают под защитой церкви. Прихожанам и паломникам также удобнее почтить останки праведников и вознести им молитву, когда те пребывают в церкви, а не лежат в земле. Но несмотря на это, к кенотафам и опустевшим могилам святых все равно выстраиваются большие очереди. Помимо собственно святых, многие православные также почитают праведных деятелей церкви, посещают их могилы и братские захоронения священников, погибших в годы советской власти. Подобные захоронения есть на многих кладбищах Москвы.

Могилы святых на Даниловском кладбище в Москве

Даниловское кладбище – один из столичных некрополей, где есть могилы святых и великомучеников. В годы советского власти на Даниловском кладбище хоронили большую часть церковных деятелей. Именно здесь находится могила-кенотаф святой Матроны Московской, каждый день посещаемая паломниками (сами её мощи перенесены в Свято-Покровский монастырь). На Даниловском кладбище можно найти место захоронения святого старца Аристоклия Афонского и его последователя старца Исайи. Также здесь располагается могила митрополита Питирима, одного из самых известных церковных деятелей 1990-х годов.

  • могила святой Матроны Московской
  • захоронение святого старца Аристоклия Афонского и его последователя старца Исайи.
  • могила митрополита Питирима.

Могилы святых на Ваганьковском кладбище в Москве

Ваганьковское кладбище – еще одно место, где находили последние пристанище православные святые и великомученики. Здесь располагается братская могила священников, расстрелянных в ходе репрессий 1930-х годов. Среди захоронений Ваганьковского кладбища есть и могилы святых – здесь лежат священномученик Василий, епископ Прилукский, и преподобномученик Макарий. В братской могиле также покоятся неопознанные останки священномучеников Иоанна Инюшина и епископа Максима (Жижиленко).

На Ваганьковском кладбище есть братское захоронение героев Великой Отечественной войны, созданное поверх могилы Валентина Амфитеатрова. Этот живший в конце XIX века московский праведник-протоиерей не был причислен к лику святых, но почитался современниками в качестве одного из величайших духовных учителей своего времени – вся Россия знала его под именем батюшки Валентина. Также на Ваганьковское кладбище были перенесены останки блаженной схимонахини Марфы, прославленной в лике местночтимых святых Москвы в 2001 году. Могила святой до сих пор остается неизвестной.

  • священномученик Василий, епископ Прилукский
  • преподобномученик Макарий
  • священномученик Иоанн Инюшин
  • священномученик, епископ Максима (Жижиленко)
  • батюшка Валентин (Валентин Амфитеатров)
  • блаженная схимонахиня Марфа

Могилы святых на Донском кладбище в Москве

Некрополь Донского монастыря – место упокоения святителя Тихона, ставшего первым патриархом Московским и всея России после восстановления титула в 1917 году.

Могилы выдающихся церковных деятелей на кладбищах Москвы

Могилы выдающихся церковных деятелей есть на многих кладбищах столицы.

Многие православные посещают Николо-Архангельское кладбище, где покоятся останки старца Сампсона. Несмотря на спорную биографию, есть немало его почитателей.

На Введенском кладбище можно поклониться могилам старца Зосимы, старицы Фамари, протоиерея Валентина Свенцицкого и митрополита Трифона.

Возможно, вам будет интересно:

  • Могила Матроны Московской
  • История кладбищ Москвы
  • Молебен онлайн
  • Друкувати
  • Запитати
  • Надіслати другу
  • Поділитись
  • Підписатись на новини

Петро Могила (рум. Petru Movilă; 21 грудня 1596 — 1 січня 1647) — молдавський боярин, політичний, церковний і освітній діяч Речі Посполитої, архімандрит Києво-Печерського монастиря з 1627 року, Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі з 1633 року, екзарх Константинопольського патріарха. Канонізований Церквою 1996 року.

Біографія

Петро Могила був вихідцем з давнього молдавського боярського роду. Він народився 21 грудня 1596 року в сім’ї валаського і молдавського господаря Симеона Могили та семигородської княжни Маргарет. В 1607 році внаслідок боротьби за владу батько хлопця загинув. Після смерті Симеона Могили та після захоплення в 1612 році Кантемиром Мурзою молдавсько-валахійських володінь, княжна Маргарет разом з сином мусили покинути Молдавію та переїхати на українські землі Речі Посполитої, де їх прийняли родичі — князі Стефан Потоцький, Самуїл Корецький та Михайло Вишневецький.

Освіта

Початкову освіту Петро Могила здобув у Львівській братській школі, організованій в1586 році для захисту та збереження православної віри. Сімейство Могил дотримувалося православ’я і мало тісні зв’язки з Львівським братством, постійно допомагаючи йому коштами та послугами у будівництві. Львів був неподалік від тодішніх молдавсько-валахійських володінь і Львівське братство, відчуваючи потребу в коштах, часто зверталося до одновірних молдавських господарів з проханнями про матеріальну допомогу.

Подальшу освіту Петро Могила здобував у європейських університетах. Спочатку він здобув освіту в Польській академії в Замості, а згодом вчився у різних навчальних закладах Голландії та в Парижі.

Петро Могила вільно володів грецькою та латинською мовами і досить швидко опанував богословську науку. Після повернення до Речі Посполитої він пішов на військову службу, брав участь у Цецорській битві 1620 року та Хотинській битві 1621 року.

Церковна кар’єра

Мало відомо про період життя Петра Могили, починаючи від його участі в Хотинській битві та до посвяти у сан Києво-Печерського архімандрита. Могила почав часто відвідувати Києві брати активну участь у справах православної віри. Київський історик С. Голубєв вважає, що окрім православного виховання цьому посприяли й часті зустрічі Петра Могили з митрополитом Іовом Борецьким, його наставником ще за часів навчання в Львівській братській школі. Спілкування з Іовом остаточно завершило формування поглядів Петра Могили і, по суті, визначило напрям його подальшої життєвої діяльності. У 1625 році він прийняв чернечий постриг у Києво-Печерському монастирі.

Після смерті 21 березня 1627 року архімандрита Печерської лаври Захарія Копистенського, у грудні 1627 року на цю посаду було посвячено Петра Могилу. У цей час йому виповнилося тридцять років. В такому віці обрання на таку високу церковну посаду здійснювалося чи не вперше. Очевидно, цьому посприяла підтримка Борецького та інших впливових шляхетських сімей, які сповідували православну віру, попереднє іночество Петра Могили та його особисте багатство. 1628 року польський король Сигізмунд III затвердив Могилу на цій посаді.

Видавнича діяльність

Петро Могила докладав усіх зусиль, щоб за час його архімандритства Києво-Печерська друкарня посіла визначне місце як серед інших друкарень України та Білорусі, так і в суспільному житті загалом. За п’ять з половиною років його настоятельства з лаврської друкарні вийшло 15 назв видань. Серед них були і книги самого Петра Могили. В 1628 році в Лаврі були видрукувані перекладені Петром Могилою з грецької «Агапита діакона главизны поучительны» і «Тредь цветная», в яких пояснювалися важливість і значення церковних гімнів.

В 1629 році на Київському помістному соборі був схвалений до видання «Літургіаріон» Петра Могили. Він являв собою служебник, виправлений архімандритом за грецькими джерелами і з його власними догматичними й обрядовими роз’ясненнями літургії. Це одна з найвизначніших праць Могили, яка протягом понад двохсот років не втрачала свого значення.

Окрім цього у власноручних записах Могили зберігся ряд канонів і церковних піснопінь, що частково увійшли до майбутніх лаврських видань: це канон на причащання священиків, канон на ісход душі, канон на створення світу і плач вигнаних з раю прародителів, канон покаянний, благодарственне піснопіння на честь пресвятої Богородиці у зв’язку з чудовим позбавленням нею Києво-Печерської обителі від нашестя ляцького війська (1630) та інші. Ці невеликі твори, написані церковнослов’янською мовою, свідчать про неабиякий літературний хист Петра Могили.

Дипломатична діяльність

Життя і церковна служба Петра Могили припали на складний час в історії православної церкви в Україні. В 1596 році була підписана Берестейська унія, в результаті якої більшість православних єпископів визнала верховенство Папи Римського, а Київська православна митрополія відновила свою єдність з Римо-Католицькою Церквою. Ті православні ієрархи та священники, які не визнали унії, фактично опинилися поза законом. Вірні і більшість монастирів також виступили проти унії. Проте у здійсненні її положень була зацікавлення світська влада, тому утиски православних, які не хотіли визнавати зверхність Риму, стали звичним явищем.

Петро Могила вважав надзвичайно важливою справою примирення усіх православних — тих, які визнали унію, і тих, які виступали проти неї. Однак його дії, спрямовані на це примирення, викликали неоднозначні оцінки сучасників. Одні вважали Могилу щирим поборником єдності православ’я, інші — рукою королівської влади, що силується обернути православних в уніатів і розірвати зв’язки зі східними патріархами та Москвою.

Герб Петра Могили з «Требника» 1646 року. У верхній лівій частині герба — герб Молдавії, у лівій нижній частині — герб Валахії.

29 червня 1629 року у Києві мав бути скликаний помістний собор, предметом обговорення якого мало стати питання примирення уніатів і православних. Але позитивних наслідків собор не дав.

Не справдились надії Петра Могили на примирення церков і на Львівському соборі. Але найболючішого удару по його сподіваннях завдала смерть Іова Борецького. Звістку про смерть свого наставника Петро Могила отримав 16 січня 1631 року, повертаючись до Києва з освячення Ставропігійської церкви у Львові. Церква була збудована Львівським братством з немалими пожертвами Могили.

Невдачі всіх спроб з примирення церков породили розгубленість та безнадію серед православних обох течій — тих, хто визнавав унію або виступав проти неї.

Після ознайомлення з духовним заповітом Іова Борецького Петро Могила вступив до Київського братства і став старшим братчиком, опікуном і фундатором братства, монастиря та школи. Ця посада відкривала йому шлях до зайняття митрополичої кафедри, але митрополитом було наставлено Ісаю Копинського.

Просвітницька діяльність

Петро Могила, перебуваючи на посаді архімандрита, згуртував довкола себе освічених людей. Восени 1631 року на території Києво-Печерської лаври він відкрив першу школу. Викладання у Лаврській школі велося латинською та польською мовами, і створювалася вона за зразком провідних шкіл того часу — єзуїтських колегій. Всього в ній навчалося понад сто учнів.

Петро Могила добре усвідомлював значення освіти в розвитку суспільства і прагнув заснувати в Києві такі школи, які відповідали б потребам часу і ні в чому не поступалися б подібним європейським навчальним закладам. Ще задовго до відкриття школи, турбуючись про досвідчених викладачів, Петро Могила добирав здібних молодих людей і за свої кошти відправляв їх за кордон на навчання.

Проте шкільні справи не давалися Петру Могилі легко. Спочатку печерсько-лаврські інки виступили проти надання школі приміщень. Могилі вдалося владнати цю проблему, але, як тільки розпочалося навчання, противники Могили стали вбачати у лаврській школі конкурента Київській братській школі. Київське братство та козацтво підняли питання про об’єднання Київської братської школи та лаврської. Їх підтримав і новий митрополит Ісая Копинський. Петро Могила погодився об’єднати лаврську школу з братською, за умови, що буде охоронцем і опікуном об’єднаного закладу.

Петро Могила присвятив значну частину свого життя розвитку православного шкільництва та освіти в Україні.

Лаврську школу, об’єднану в 1632 році з братською, згодом було перетворено на Києво-Могилянську колегію. Це була перша вища православна школа у Східній Європі. Колегія була організована за зразками єзуїтських навчальних закладів. Студенти вивчали тут три мови: грецьку, латинську і церковнослов’янську, студіювали богослов’я та світські науки. Серед випускників цієї колегії була чимало представників еліти тогочасної України і Білорусії.

На утримання колегії і монастиря Могила записав дві лаврські волості і подарував власне село Позняківку, крім того, надавав грошову допомогу як колегії, так і вчителям та учням. З огляду на швидке зростання кількості учнів в 1634 року була відкрита філія колегії у Вінниці, яку пізніше перенесли до Гощі на Волинь, де вона проіснувала до кінця 17 століття, а 1636 року Могилою була заснована колегія в Кременці. З іменем Петра Могили пов’язане розгортання православної системи вищої і середньої освіти в Україні, яка копіювала католицькі школи, намагаючись конкурувати з ними.

У квітні 1632 року помер король Сигізмунд III. За польським звичаєм по смерті короля мав зібратися так званий конвокаційний сейм, на якому робився огляд діяльності попереднього короля, обговорювалися різні думки й пропозиції щодо майбутнього королівства. Потім збирався елекційний сейм, на якому обирався новий король.

У Прилуках було скликано велику козацьку Раду, яка обрала на сейм делегацію. Петро Могила був делегований на сейм від імені митрополита Ісаї Копинського та всього православного духовенства. На сеймі він мав вимагати скасування всіляких актів, що забороняли православним будувати церкви, відкривати колегії, типографії, повернення єпархій, церковних маєтків.

Польський королевич Владислав, щоб забезпечити собі більшість при голосуванні, склав спеціальний меморіал, у якому пропонувалося вирішити козацькі питання, віддати православним Київську митрополію, повернути всі її маєтки, монастирі й навіть львівське єпископство.

8 листопада 1632 року Владислав був обраний королем і, зваживши на ситуацію, задовольнив прохання православного духовенства, видавши диплом, яким гарантував православним більші права і вигоди, ніж ті, що були зазначені в «Статтях для заспокоєння руського народу». Цим документом надавалася нова свобода переходу як з православ’я в унію, так і з унії у православ’я. Київський митрополит мав, як і раніше, висвячуватися від Константинопольського патріарха. Православним митрополитам поверталась Луцька єпархія, запроваджувалася нова у Мстиславі, а також заборонялося чинити всілякі образи православним людям.

Петро Могила подякував Владиславу за «розумне і справедливе рішення». Тим часом, козаки і православне духовенство в один з останніх днів сейму прийняли рішення усунути від митрополії Ісаю Копинського як людину престарілу й хворобливу. Тут же, у Варшаві, митрополитом було обрано Петра Могилу.

12 березня 1633 року Владислав затвердив митрополитом Петра Могилу. Королівською грамотою Могилі віддавалася Києво-Софіївська церква, утримувалася за ним і Києво-Печерська архімандрія, доручався нагляд над Пустинно-Микільським монастирем. Невдовзі було отримане благословення й патріарха константинопольського, причому патріарх надавав новому митрополиту звання «екзарха святого константинопольського трону».

У квітні 1633 року Петро Могила розіслав вірним православним грамоти, запрошуючи чільних представників громад прибути до Львова на його висвяту в чин митрополита. Місто це було обрано не випадково, адже тут його добре знали і поважали. Після двомісячного перебування у Львові Петро Могила наприкінці червня вирушив до Києва. Проте Ісая Копинський не вважав обрання Могили законним і подав скаргу королю. Тяжба тривала не один рік. У лютому 1637 року Петро Могила запросив Ісаю в Луцьк і там у присутності численного духовенства примирився з ним. Але Ісая знову виступив проти Могили, заявивши, що той силою примусив його до примирення. До самої своєї смерті Копинськнй не давав спокою Могилі.

На посаді митрополита

Після наставлення митрополитом Петро Могила з новою силою розгорнув сподвижництво у церковній, освітній, будівничій галузях та книгодрукуванні. Вся його діяльність була спрямована на відновлення повнокровного життя Православної Церкви. Новий митрополит висунув перед пастирями суворі, але справедливі вимоги. Стосувалися вони передовсім обов’язкової загальної і богословської освіти, ретельного дотримання канонічних правил.

У своїх грамотах і посланнях Петро Могила щораз концентрував увагу священнослужителів на необхідність своїм життям і діяльністю служити прикладом для мирян, виконуючи заповіді Божі, невтомно піклуватися про паству, сумлінно оберігаючи своє достоїнство від найменших проступків.

У відомство православного митрополита Могили перейшли Софійський кафедральний собор у Києві та приписані до нього храми, Видубицький, Михайлівський, Пустинно-Миколаївський монастир і інші монастирі та храми. У 1634 році розпочалося відновлення Софійського собору, яке тривало впродовж десяти років. Митрополит наказав також розчистити з-під нашарувань землі залишки Десятинної церкви, під руїнами якої було віднайдено мощі святого рівноапостольного великого князя Володимира. Петро Могила за свої кошти відновив і стару Церкву Спаса на Берестові, для розпису якої запросив художників з Криту. Ними були відновлені також Трьохсвятительська і Михайлівська церкви Видубицького монастиря.

Важливою ділянкою активності митрополита Могили було впорядкування богослужбової практики і видавнича діяльність. Релігійні суперечки і контроверсії 17 століття вимагали чіткого і сучасного викладу основ православної віри. З цією метою у 1640 році Петро Могила скликав у Києві собор, на який запросив духовних і світських осіб, в основному членів братств. Наслідком цього собору стало затвердження й нове видання «Требника» (1646). До церковної історії він увійшов як «Требник Петра Могили» і довгий час служив православному духовенству всієї України, а згодом і Російської імперії.

У Требнику були викладені не лише молитви і обряди, до нього були додані пояснення й настанови, як у тому чи іншому випадку слід себе вести та чинити, а також догматичні й обрядові пояснення літургії, написані одним з учнів Могили Тарасієм Земкою. Під керівництвом Петра Могили було здійснено перегляд та видання інших богослужбових книг. Одна з найбільш відомих — це «Служебник» (1629, 1639). На церковному соборі 1642 року в Яссах, у присутності представників Руської, Грецької та Молдавської Церков, було розглянуто, виправлено і схвалено подане українськими богословами «Православне сповідування віри».

Під керівництвом Могили було складено перший православний Катехізис. Для його затвердження у 1643 році в Яссах був скликаний загально-православний синод. Але оскільки з розглядом цього документу справа зволікалася, Могила видрукував короткий катехізис. Повний катехізис було видано вже після смерті Петра Могили в Європі грецькою, латинською та польською мовами. 1696 року його передрукували в Москві, коли він уже заслужив повагу всіх православних богословів західного світу. Довгий час катехізис Петра Могили виконував роль найповнішого викладу православної віри.

Літературна спадщина

Помер Петро Могила 1 (11 січня) 1647 року, коли йому виповнилося лише п’ятдесят. На посаді митрополита він прослужив всього чотирнадцять років. 3 (19) березня 1647 року тіло покійного, згідно з його волею, було перенесено й покладено у Великій церкві Києво-Печерської лаври. У 1996 році Петро Могила був першим, кого канонізували у святі Українські Православні Церкви усіх конфесій. Взагалі Петро Могила був канонізований усіма 15-ма автокефальними Церквами Вселенської Церкви (лише Російська Православна Церква канонізувала цього як місцево шанованого святого, тобто святого, якого шанують лише на певній території).

За кілька днів до смерті первосвятитель склав духовний заповіт, оголошуючи Києво-Братську колегію першою спадкоємицею свого майна. Їй він заповів 81 тис. злотих, все своє нерухоме майно, коштовності та бібліотеку. На той час Петро Могила мав одну з найбагатших бібліотек. В ній були твори Сенеки, Горація, Цезаря, Цицерона, Макіавеллі, трактати Авіценни та ін. Поряд з богословською літературою сусідували польські хроніки, руські літописи, документальні збірники, хронографи. До його бібліотеки також ввійшли книги, які свого часу заповів Могилі Іова Борецький.

Твори

  1. Книга души, нарыцаемое злото… — К., 1623. — ВР ЛНБ.
  2. ЛюбомудрЂйшаго киръ Агапита діакона, блаженнЂйшему і благочестивЂйшему царю Іоустиніану… главизны, поучителны, по краегранію еллински изложены, словенски же пръвое напечатаны. — K., 1628 (переклад М.).
  3. Λειτνργιαριων… си ест служебник от литургій Св. Васіліа, Іоанна Златоустаго и преждесвященных служеній іереиских и диаконских повседневных нощных же и дневных в себЂ съдръжимых реченный. Благословеніем и исправленіем преподобнЂйшаго господина и отца киръ Петра Могилы. — K., 1629.
  4. Передмова // Номоканон си ест законоправилник, имея по сокращенію правила святых апостол седми соборов и помЂстных нЂкіих. K сему и вселенских учителей и прєподобных отец, третіе c болшим исправленіем изданный. — К., 1629.
  5. Антологіа, сирЂч молитвы и поученія душеполезная. В душевную ползу спудеов и всЂх благочестивых любомолитвеник. ВкратцЂ собраная и благочиннЂ расположеная тщаніем… Петра Могилы. — К., 1636.
  6. Євангеліє учителноє (з благословения Петра Могилы). — К., 1637.
  7. Λιτθος albo kamen z procy prawdy cerkwie świątey prawosławney ruskiej na skruszenie faecznociemnej Perspektiwy albo raczey pazkwilu od Kassiana Sakowieza… roku 1642 w Krakowie wydanego, wypuszczony przez pokornego ojca Euzebia Pimina. — K., 1644.
  8. Евхологіон, альбо Молитвослов или Требник. — K., 1646 (2-е вид.: У 3 ч. — Канберра; Мюнхен; Париж, 1988).
  9. Ортодокс омологія сирЂчь Православное исповЂданіе католіческія и апостолскія церкве восточныя новопереведеся c елліногреческого языка. — М., 1696 (у співавт. з Ісаєю Трофимовичем).
  10. Катихисис сирЂчь исповЂданіе православныя вЂры католіческія и апостолскія церкве восточныя… — К., 1712.

Примітки

Ювілейна монета «Петро Могила» НБУ номіналом 10 гривень. Реверс.

Прізвище Могила походить від молдавського слова mohila, що означає «узвишшя», «горбовина».

На той час архімандрит Києво-Печерського монастиря знаходився під прямою юрисдикцією Константинопольського патріарха, а не Київського митрополита, і носив титул «Великого архімандрита».

На той час зв’язки з Московським царством, а тим більше з Московською патріархією були незначними. Москву більше цікавило зміцнення влади царя нової династії Михайла Романова, а не справи православних у сусідній Речі Посполитій. Сама ж Київська православна митрополія вважалася канонічною територією Константинопольського патріархату

У 1991 році на місці Києво-Братської колегії було відкрито Києво-Могилянську академію, яка згодом дістала статус національного університету «Києво-Могилянська академія».

Джерела

[ad01]

Рубрики: Разное

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *